Мені подобаються прості речі з ясною метою. Блокнот і ручка — хороший приклад. Я беру їх, коли хочу щось записати, і можу одразу почати. Мені не потрібно відкривати додаток, обирати нову нотатку чи перевіряти, який інструмент увімкнений.
Мені також подобається саме фізичне відчуття. Я відчуваю, як ручка рухається по сторінці. Блокноту не потрібно імітувати письмо на папері. Він уже є папером, і я знаю, що з ним робити.
Я також дуже люблю користуватися планшетом. Пишу на ньому математику й нотатки з літератури у школі та користуюся Notability. Зміна кольору, виділення маркером і запис аудіо — корисні функції. Колись я думав, що планшет може повністю замінити папір. Зараз я вже не зовсім так вважаю.
Іноді мені потрібні всі ці можливості. А іноді я просто хочу записати думку, поки вона не загубилася.
На планшеті шлях до запису може вимагати кількох маленьких рішень. Треба відкрити правильний додаток, знайти потрібне місце й обрати інструмент. Іноді я випадково перемикаюся на іншу функцію. Іноді інтерфейс змінюється, і треба розібратися, куди щось перенесли. Кожна з цих речей окремо не обов’язково є великою проблемою. Але поки я все це роблю, можу втратити думку, яку хотів записати.
Для мене блокнот залишає менше тертя між думкою та її записом. Це одна з причин, чому мені подобається ним користуватися. У нього є ясна задача, і він справляється з нею, не намагаючись умістити багато непов’язаних речей.
Це змушує мене думати про функції, які я волів би не додавати до продукту.
Додаткова функція може бути доречною. Ластик на олівці — напевно, мій улюблений приклад. Коли я пишу олівцем, можу захотіти щось стерти. Зазвичай для цього треба взяти окремий ластик. Якщо він уже є на олівці, це підтримує те, що я й так роблю. Ручка, яка дозволяє змінювати колір, може бути корисною з тієї самої причини.
У цих речей більше однієї функції, але їхні функції пов’язані між собою.
А тепер уявімо ластик із динаміком. Він міг би грати музику, але навіщо мені музика з предмета, яким я стираю? Або ліхтарик на навушниках чи ручку, яка ще й працює як ножиці. Можливо, є конкретна ситуація, у якій якесь із цих поєднань корисне. Але сама можливість щось додати ще не пояснює, чому воно має бути саме тут.
Поєднання функцій також може вимагати компромісів. Я хочу розуміти, що втрачає основна мета, коли додається щось інше. Чи стає предмет складнішим у користуванні? Чи потрібно більше розбиратися, перш ніж зробити просту річ? Чи нова функція спрямовує мене до іншого заняття?
Ті самі питання стосуються програм. Функція може бути корисною, але її кнопки й налаштування все одно можуть ускладнити доступ до основної дії. Мені подобаються додаткові інструменти, коли вони йдуть тим самим шляхом, що й моє заняття, залишаються необов’язковими й не роблять базову дію складнішою.
Я постійно повертаюся до цього, коли розробляю BlinkClip, свою програму для пакетної роботи з відео. Я ще визначаю, наскільки універсальною вона має стати. Додати готове інтро до відео — зрозуміла задача. Але чи має програма також містити інструмент для створення цього інтро? Це могло б бути корисно, проте додало б ще один набір інструментів, налаштувань і рішень. Я поки не визначився.
Для BA це стає частиною того, як я хочу підходити до дизайну. Я намагаюся почати з проблеми, а потім знайти функцію, яка її вирішує. Якщо почати з функції, я завжди можу уявити якесь застосування. Але цього ще недостатньо, щоб зрозуміти, чи має вона бути частиною продукту.
Я хочу, щоб кожне доповнення мало ясну причину існувати. І хочу помічати, коли відмова від нього дозволяє основній задачі працювати краще.
Саме це мені подобається в блокноті та ручці. Вони готові до того, заради чого я їх узяв. Розглядаючи нову функцію, я хочу запитати: чи допомагає вона людині продовжити те, заради чого вона прийшла, і чим їй доведеться за це поступитися?
На основі моїх власних записів і відповідей. Текст скомпільовано та відредаговано за допомогою AI.